Експертка ГО «Безбар’єрність» взяла участь у Lviv urban forum

Про виклики у створенні безбар’єрного середовища та способи їх подолання говорила Світлана Гнатюк, експертка громадської організації «Безбар’єрність», під час третього Lviv Urban Forum – найбільшої щорічної події в Україні для архітекторів, урбаністів, міських планувальників та всіх, хто формує сучасне міське середовище.

Як зазначила експертка, концепція безбар’єрності має передусім світоглядний характер: вона передбачає створення суспільства рівних можливостей – без обмежень та дискримінації, з повагою до людського різноманіття. Утім, у міському середовищі її часто спрощують, зводячи лише до архітектурних характеристик.

У своєму виступі Світлана Гнатюк зосередилася на двох чи не найважливіших викликах: перший – саме вузьке розуміння безбар’єрності як лише фізичної доступності, що замість усунення бар’єрів може й створювати нові. Другий – фрагментація простору та відсутність цілісного підходу у містобудуванні, що формує оази безбарʼєрності, а не створюється справді безбарʼєрне середовище.

«Концепція безбарʼєрності охоплює надання послуг та інформації у спосіб, який є зрозумілим і зручним для кожного, а також боротьбу зі стереотипами та упередженнями. У міському середовищі вона виражається через формування доступних, комфортних та безпечних просторів. І це не тільки про відсутність фізичних бар’єрів, а й про уникнення конфліктів між елементами дизайну та практиками користувачів. Це про можливість використовувати територію за своїм баченням, виключення композиційних дисонансів і відсутність порушень принципів та особливостей загальноміського дизайну», – зазначила Світлана Гнатюк.

І саме у такому, розширеному розумінні, за підтримки ГО «Безбар’єрність» був реалізований унікальний кейс: Нова пошта – учасниця спільноти «Бізнес без бар’єрів» – відкрила перше безбар’єрне відділення. Простір спроєктовано з урахуванням різних потреб користувачів – від безперешкодного входу та доступної вбиральні до індукційної петлі, аудіомаячка, цифрового помічника з регулюванням висоти, дитячої зони, велопарковки та навіть «готелю» для комах.

Але й у великих містах подібні ініціативи залишаються поодинокими, локалізованими та часто зводяться до маркетингових стратегій. Це другий виклик, на якому акцентувала увагу учасників форуму Світлана Гнатюк. Його детально ілюструє дослідження щодо взаємодії кампусу одного зі столичних університетів з навколишнім міським простором. Оцінювалися такі параметри як безпечність, комфортність, фізична, ментальна та інформаційна безбар’єрність, пішохідна та транспортна зв’язаність, а також стилістична та функціональна цілісність.

У ході дослідження виявилося, що з боку житлової забудови другої половини ХХ століття простір є переважно доступним – з продуманою організацією, гармонійними відстанями між будівлями, зоною озеленення та зручностями для відпочинку. Натомість з інших сторін кампусу безліч бар’єрів: житловий комплекс і масив недобудов, розміщення впритул до паркану сміттєвих контейнерів та інженерних споруд, нерівне покриття, ненормативні пониження, захаращений простір, перешкоди на шляху та кіоски, що розташовані на тротуарах. Усе це формує недоступний простір і дисгармонійну взаємодію.

«Це пряма демонстрація знецінення сусідства ЖК і класичного університету. І водночас, це бар’єри у міському просторі, які ми не помічаємо, коли говоримо про безбар’єрність. Бо насправді усі локації не є самостійними одиницями, вони частини взаємопов’язаної мережі – міської тканини. Тож в ідеалі пересічний користувач міста не повинен відчувати меж міських ділянок, і в кожній із них отримувати базові міські переваги, адже безбар’єрність – це не привілей», – наголосила Світлана Гнатюк.

Як зазначила експертка, наступним етапом розбудови доступної держави має бути не створення оаз безбар’єрності, а перетворення на безбар’єрне усе міське середовище – щоб простори з різним функціональним призначенням, статусом чи правовою приналежністю доповнювали одне одного, а не дисонували.